top of page

А як українські діти вчаться тепер у Німеччині, Нідерландах, Франції?


Кожна система освіти має свої особливості, але спільне у них: повага до дитячої особистості

Для близько 700 тисяч українських дітей шкільного віку уже понад рік повномасштабної війни став періодом навчання з досвідом перебування за кордоном. Більше 200 тисяч, вже повернулися в Україну, інші через небезпеку російських загроз не поспішають позбуватися статусу вимушено переміщених осіб. Уже скоро добігає кінця повний навчальний рік, коли тисячі наших дітей здобувають знання у різних країнах. Немало серед учнів тих, хто попри все, продовжує навчатися в закладах своєї воюючої країни, але просто зобов’язаний ходити й у школи за місцем перебування. Два джерела знань – то наче має бути подвійний результат? А як насправді?

Про це Укрінформ говорить з дітьми, батьками та представниками освітніх закладів.


Німеччина: навіть студенти інколи стають школярами


Коли з 24 лютого 2022 року українці – переважно ті, що дітьми – масово почали виїздити за кордон – ніхто не розбирався з освітніми особливостями приймаючих країн. Тож довелося стикнутися навіть з тим, що інколи, навіть, студентів українських вишів органи опіки за кордоном почали запрошувати на навчання у школи.


Олена, мама трьох синів з Києва розповідає: «Старший у 17 закінчив школу і вступив у Національний університет імені Шевченка уже в період повномасштабної війни. А в липні я забрала його з меншими в Німеччину. Живемо усі разом у Бремені.


Менших одразу відправила до школи, а мій студент вчився онлайн у КНУ. Через якийсь час на його ім’я прийшов лист-запрошення прийти в місцевий відділ, що займається школами. Ми не пішли, бо неначе ж немає необхідності. А через пару місяців прийшов ще один лист.


Коли навідалися за вказаною адресою, то син там пройшов тест на знання німецької (вчив в Україні, була друга мова в гімназії, після англійської) і довго розповідав чиновникам, що вчиться в університеті, показував студенський. Цю інформацію ніби нормально сприйняли. А ще через деякий час ми отримали повідомлення, що сина чекають в школі. Там зайняли категоричну позицію: «Має ходити, йому нема 18-ти».


Тож студент університету опинився в змішаному класі, де українців немає. Є сирійці, албанці, серби, ще хтось. Одна однокласниця вже має дитину, але мусить ходити в школу, бо їй теж не виповнилося 18. Син продовжує навчатися в університеті, пропускає часом шкільні уроки заради пар».


Пані Оксана з Києва, яка евакуювалася на схід Німеччини, у Саксонію, працює асистентом викладача в українському класі місцевої школи у місті з населенням понад 600 тис. осіб. Загалом переміщених школярів з України в так званих Willkommensklassen в їх школі – півсотні у двох класах: 10-13 років та 13-16. Обов’язковий предмет для всіх – німецька мова.

Початковий етап – DaZ (Deutsch als Zweitsprache) – це коли німецька вивчається як друга мова. «Для українських дітей викладають українську мову, англійську, предмети з історії та культури України, просту математику німецькою мовою». Декого з дітей вже переводять в німецькі класи, як от 16-річного харків’янина та 13-річну дівчинку з Енергодару Дніпропетровської області.


Загалом, кожна земля в Німеччині має право встановлювати свої правила шкільної освіти. Утім вона є обов“язковою для дітей до 18 років. Причому у форматі офлайн», – розповідає пані Оксана.


Нідерланди: немає замін уроків


«Якби не підготовка до НМТ (мультипредметний національний тест), то суміщати навчання у нідерландській школі і київській було би простіше», – коментує 11-класниця у київській гімназії на ім’я Анастасія. Дівчина вчиться за так званою сімейною формою навчання. Це коли батьки й дитина повністю беруть на себе відповідальність за обсяг здобутих згідно навчальних програм знань, а українські вчителі оцінюють таку самостійність за результатами написаних учнями контрольних робіт з усіх предметів раз на кілька місяців.

За словами без кількох місяців випускниці в українській школі, їй не вистачає часу на додаткові заняття для підготовки до НМТ, які складно вписати у графік відвідування нідерландської школи. Бо щобуднього дня переміщені через війну школярі проводять від 5 до 8 годин у навчальному закладі країни тимчасового прихистку. Якщо враховувати навіть незначну різницю в часі між Україною та рештою Європи – лише 1 година та не менше 40 хвилин до школи в один кінець на велосипеді (це ж Нідерланди!) – то підлаштуватися під онлайн-заняття підготовки до тестувань за графіком вдається не завжди.


У нідерландському місті Ейндховен з понад 200 тисячами населення український клас налічує 16 учнів 15-18 років. У тамтешніх школах є нормою навчання дітей з віковим діапазоном, який дещо дивує українцв. Серед нідерландських школярів є ті, хто залишаються в одному класі на другий рік, бо мають результати тестування з якогось предмету – нижче прохідного 5,5 бала з 10 можливих. Але жодних цькувань «залишимо на другий рік» ніхто не відчуває. І вчителі, і діти налаштовані на те, що кожен учень індивідуально опановує програму – одним для цього потрібно менше часу, іншим більше, утім найголовніше – щоби дитина розібралася у матеріалі.

До речі, за нинішній навчальний рік шестеро переміщених школярів з класу українського перейшли у клас, де навчаються за звичною нідерландською програмою, нідерландською та англійською мовами. Це свідчить про високий рівень підготовки українських дітей і бажання якнайшвидше адаптуватися у нове середовище. І ще деталь: навіть якщо дитина має відмінні бали, визначальним, однак, залишається її прагнення перейти в інший колектив.

Учні українського класу мають найбільше занять з нідерландської мови, багато історії, чимало уроків біології й англійської. Уроки – по 45 хвилин, півгодинні перерви бувають лише після блоків занять: коли двох, коли трьох. Після вивчення тем є такі тижні, коли учні пишуть тести з усіх предметів.

Відмінностей з Україною – і у процесі навчання, і загалом щодо перебування дітей у школі немало. Скажімо, якщо з якихось причин відсутній учитель ( трапляється це нечасто) – дітям просто продовжують перерву. За жодним класом не закріплений конкретний кабінет. Спілкування дітей з коучами – двоє на клас, щось на зразок класних керівників, – відбуваються у просторих шкільних холах.

Відрізняються методи подачі навчального матеріалу і кінцева мета цього процесу. У класах старшої школи діти обирають предмети за чотирма напрямками: хтось більше цікавиться культурою і соціумом; інші – поєднанням економіки з соціумом, треті – біологією зі спрямуванням у царину здоров“я, решта – біологію і технікою.

«На уроках в українській школі дається багато фактів, які треба завчити. У нідерландській – всю надану інформацію треба зрозуміти і тоді на тестових завданнях зможеш відповідати на запитання, яких раніше не чув. Тут ніби-то менше вивчаєш на уроках, але в результаті засвоюєш той самий обсяг, розуміючи, де знання можливо застосувати у конкретних життєвих обставинах», – коментує 17-річна киянка Анастасія.

Юнка відзначає, що усі українські школярі отримують дійсно відчувають зацікавленість коучів їхніми проблемами, а не формальне спілкування. Спільні щотижневі класні години продовжуються форматом індивідуального спілкування.


Побачити Париж – і повернутися


Кожна країна перебування українських дітей-біженців має свої освітні правила й особливості, утім усі вони – дитиноцентричні. Неповнолітніх здобувачів знань поважають і заохочують самостійно думати. Скажімо, у Франції діє Міжнародна школа позитивного навчання IPE School, яка працює під керівництвом Міжнародної української школи в Києві.


Більшість учнів школи є діти-біженці з окупованих територій Донецької області, Луганська, – уточнює Лілія Дорундяк, засновниця IPE school, керівник центру ЗНО в Парижі. У двох школах вчаться тимчасово переміщені діти із Запоріжжя, Києва, Полтави, Житомира, Одеси, Вінниччини, із західних областей. Мріють отримати українські атестати. Навчання у закладах безкоштовне, п'ять днів на тиждень, є окремий розклад для навчання офлайн та онлайн.


Майже в усіх країнах ЄС утворені українські класи, де навчання організоване за українською системою освіти: не в одній школі, а декількох. Більше всього їх на території Польщі та в країнах Балтії. Вони працюють за кошти бюджетів урядів тих країн, де перебувають наші біженці, – спонсорської дотаційної допомоги Україні.


Країни, які підтримують Україну у період затіяної росією повномасштабної війни, піклуються про всіх дітей, що опинилися на їхніх територіях: наших, біженців з Сирії, Афганістану, інших гарячих точок, залучаючи кожну дитину до місцевого шкільного процесу. Тим часом, обов’язком нашої держави, яка воює десятий рік, однак намагатися створювати умови, коли переважна більшість переміщених через воєнні загрози життю юних громадян хотіла би повернутися. Маючи немалий досвід споглядання кращого життя в європейських країнах і будучи цілеспрямованими та наполегливими – ці молоді люди здатні виводити свою Україну на вищий рівень суспільного розвитку разом з усіма, хто переживав і переживає війну, виборюючи свою Україну зі зброєю в руках. А тимчасово переміщені до 18-літнього віку діти уже тим, що навчаються одночасно у двох країнах, доводять, що готові повертатися.



Валентина Самченко, м. Київ


https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3684993-a-ak-ukrainski-diti-vcatsa-teper-u-nimeccini-niderlandah-francii.html?fbclid=IwAR3AndHGSwLm2eN0OpjUtrHWiiipMhoSVmAptekODK8aGCsqfKoSIpbN5kM


5 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Commentaires


bottom of page